Отож, зібралися ми з друзями та родичами сходити на г. Петрос і г. Говерла. Як, не як, найвищі точки нашої рідної неньки України. А тим більше, враховуючи, що колись, ще в далекі роки навчання в інституті, нам цей маршрут не підкорився через складні погодні умови.
Отже, враховуючи глобальні покращення на "Укрзалізниці", поїхали ми до Львова електричкою зі Здолбунова. Їхали весело, навіть встигли пульку розписати в навчальному режимі. У Львові трохи пересидівши на вокзалі, рушили на легендарний поїзд Львів-Рахів (народ його в серцях іменує "Раховозом"). До речі, що цікаво, виявляється, в цьому поїзді є навіть купейні вагони, на які ми і придбали квиточки.
Запакувались, поселились і поїхали! Їхали весело, ржали всю дорогу акі коні... і доржались... Серед ночі провідниця нас всіх будить і весело промовляє: наступна зупинка ваша! Ну ми всі і спакувались моментом, вийшли в тамбур. Наша провідниця довго не могла зрозуміти на яку сторону вихід з вагона на станції Кваси. Думала-думала і відчинила ті, які були ближче. Невгадала. Вискакували ми вже майже на ходу поїзда (стоянка 2 хв.) на рейкове полотно сусідньої колії. Наша, так би мовити, стюардеса побажала нам щасливої прогулянки і, весело посвічуючи залізничним ліхтариком машиністу, зникла в темноті, так би мовити, станції Кваси.
На даній станції покращення на "Укрзалізниці" не закінчились. Виявляється на станції Лазещина, куди ми повинні були спуститись, згідно маршруту, залізнична каса взагалі закрита. Тобто наглухо. Квитки там ніякі не продаються. Ок, після недовгих дебатів, вирішуємо повертатись назад в Кваси, оскільки тут ще хоч якось каса працює. Квитки будемо брати по приходу поїзда.
Рюкзачки на плечі, і поперли. Я з братом, так ніби пам'ятаємо дорогу, ідемо собі впевнено вперед до повороту направо. Повернули і побачили просто автотрасу. Добре, може щось забули, йдемо далі... Щось довго йдемо до нашого заповітного місточка... Дістаємо ЖПС і бачимо, що до Лазещини по цій трасі не так вже й далеко. Я з Ромою ідемо ловити місцевих вуйків питати, як добратися до того місточка. Вони нас послухали і сказали, що до нього десь так кілометрів 15 - 17. Поки я був в ступорі від відповіді, Рома задав сакральне питання: "Хлопці, а де ми???" Вони так спокійно: "В Ясіні".
Отут поясню чому ми там в поїзді доржались. Квиточки купейного вагону в нас були до станції Кваси, а наша бортпровідниця висадила нас на станції Ясіня. Тобто на одну станцію раніше. Чергове покращення "Укрзалізниці"...
Пішли ми назад. На заправці якийсь вуйко вливав паливо в свій "Запорожець" і повідав нам, що десь в третій годині ночі можливо буде маршрутка на Ужгород, яка їде через Кваси. Потім подумав, і запропонував нам таксі. На запитання "Скільки?" той не довго думаючи сказанув "300 грн". Ну, як на мене, за 15 км дороги, 300 грн зажирно буде. Тож ми всі дружно сказали, що за такі гроші ми почекаємо маршрутку.
Сіли на зупинку і чекаємо. Чекали довго, аж поки о другій годині ночі не їхав якийсь бус, який таки став на наші жести руками (інші навіть не думали). То виявилась маршрутка не на рейсі, але дядько був добродушний і вирішив нас підібрати. Швиденько запакувались. Попросив він до Квасів аж по 5 грн з туриста. В сумі вийшло з нас всіх 40 грн, що аж ніяк не 300!
Вийшли в Квасах на тому місточку, до якого ми не доїхали на поїзді і рушили вгору до стоянки, де ночує основна маса туристів, яка йде по тому ж маршруту, що й ми.
Ця стоянка являє собою майданчик біля закинуто-недобудованого готелю. Тут завжди велика кількість туристів, які готуються до сходження по маршруту, або вже повернулись і сушать свої речі, чекають на свій поїзд.
Прокинулись ми десь о 9 ранку, перекусили, попили кави/чаю, і пішли набирати висоту.
Багатьом цей підйом дався дуже важко. Було спекотно і фактично, на прикладі Роми,
ми мали приблизно такий вигляд.
Забігаючи наперед, скажу, що пройшли ми до місця стоянки 12,5км. Маршрут мав приблизно такий вигляд (реконструйований по пам'яті в Google Earth)
По дорозі нас постійно оточували прекрасні краєвиди:
Варто зробити примітку, що вхід на даний маршрут є платним. Одразу після недобудованого готелю в Квасах є КПП, де рятувальники/лісники записують кількість людей в групі, і збирають по 20 грн з однієї особи. Навіть треба уточнити, що це за добу перебування. Якщо узріють у вас намети на видному місці прив'язані, то можуть ще 30 грн з намета взяти. Але якщо проявити смекалку, можна сказати, що ви за добу повернетесь і ночувати в заповіднику не будете. Наш старший по КПП проявив жест доброї волі, і виписав нам квиточок з датою наступного дня, оскільки на Говерлі ми планували бути тільки на наступний день.
Доходимо до старої сироварні. Місцеві пастухи-вершники скакали мимо нас туди-сюди.
А це вже залишки, власне тієї самої сироварні. А ще в далекому 2002 році, ми колись з одногрупниками тут прожили три дні. Там навіть невеличка пічка була, щоб їсти собі зготувати можна було. Зараз там вже одні руїни..
Місцеві аборигени нас всіх з інтересом розглядали.
Паркінг для туристів. На крайній випадок, тут можна заночувати. Але в нас ще було багато часу, тому ми пішли далі.
Вигребли ми на висоту 1586 метрів на рівнем моря. Зробили невеличкий привал. Далі нам треба було йти в напрямку полонини Рогнєска.
Поки ми привалювались, мимо нас проїхала зграя мотоциклістів. Гарно так вони їхали, аж самому захотілось так прокататись по Карпатах...
На цьому вказівнику ми зупинились, і вирішили відійти трішки вище від дороги, і там ставити намети, розбивати табір. Тим більше, що джерело зовсім поряд.
Переночували, встали десь о 8-30, а може й 9-ій годині.
Тут нас чекала несподіванка, наш друг Рома чимось отруївся, і йому було бардзо кепсько. Він сразу сказав, що на Петрос не підійматиметься. Моя дружина була з ним солідарна. Отож ми вирішили розділитись на 2 групи. Ми всі йдемо штурмом на Петрос, а Рома з Іриною йдуть траверсом, через полонину Рогнєску, до спуску з Петроса. Там ми мали всі здибатись для продовження шляху на Говерлу.
Треба сказати, що підйом на Петрос виявся легким. Багато цьому сприяв вітер, яким дув нам в спину. А дув він надто сильно. При боковому вітрі навіть іноді зносило з доріжки. Приходилось постійно допомагати собі руками.
Притомлені і щасливі на вершині Петроса
Хреста на Петросі сильно погнуло. Правда не знаю якого походження це явище, природного чи антропогенного :)
Була на цій вершині і капличка. Але вона фактично зруйнована.
Ось такий перепад висот можна спостерігати на Петросі.
А це вже підніжжя Петроса. Ми спустились, і сіли вирішувати, що робити далі. Проблема виявилась в тому, що двох наших колег не було в обумовленому місці. А дорога тут була якраз в трьох напрямках. То ж була дилема, чи вони вже пройшли, чи ще не дійшли, чи взагалі звернули на третій напрямок. До речі, мобільні телефони там не працюють. Я вирішив іти їм назустріч, оскільки припустив, що вони ще не дійшли до цієї точки збору.
Пройшовши приблизно 1 км, побачив колег відпочиваючими на дорозі. Конфіскував у Роми рюкзака, Рома, відповідно, конфіскував легшого рюкзака в моєї дружини і ми пішли до основної групи.
Далі вирушили в бік Говерли.
Маршрут від стоянки до Говерли мав приблизно такий вигляд. Якщо вірити гуглю, то ми подолали 10,5 км.
На підході до Говерли, знову КПП. Там ми кажемо, що вже заплатили в Квасах. Ті хлопці трохи здивувались, бо виходить, що ми пройшли добрий шмат дороги в один день :). Вони запропонували нам попити пивка. Воно, до речі, у них по 15 грн. Якось не захотілось...
Пройшли мимо КПП, трохи піднялись, і знову наші двоє колег виявили бажання відпочити і посторожити наші рюкзачки.
Ми ж, в свою чергу, пішли порожняком на Говерлу, закинувши в рюкзак тільки пляшку води і фотоапарати. Фактично, від КПП до вершини без лишніх речей ми дійшли за 45 хвилин.
Камінці на підйомі на найвищу точку України.
Так виглядає Петрос з Говерли.
Що хочеться відмітити побувавши на Говерлі. Багато сміття. Багато недотуристів, які там тупо п'ють, пруть туди на гору якусь самограйку, влаштовують дискотеки і взагалі, якимось чином вилазять на ту гору в шльопанцях О_о . Неприємно мені було то все бачити. На Петросі все набагато краще. Чистіше набагато, фактично немає людей, краєвиди набагато цікавіші.
Посидівши 30 хв. на Говерлі, пішли назад до нашого табору.
Назад, після довгих переговорів, вирішили повертатись на те саме місце ночівлі, але йти вже по траверсу, через полонину Рогнєску. Маршрут мав приблизно такий вигляд:
Цей шмат дороги зайняв 12,7 км, якщо гугл не збрехав.
На полонині Рогнєску зробили привальчик, і почули, як місцеві пастухи грають на сопілці, від чого наші дівчата були просто в захваті.
Дійшовши до місця стоянки скинули рюкзаки, і вже не мали сили навіть розбити табір. Як не як, ми подолали приблизно 23 км по гірській місцевості із штурмом двох вершин. Лягли спати лише попивши чайку. Пішов дощ. Грозовий фронт нас накрив швидко і трохи несподівано. Дощик пройшовся недовго, але пів-кружки води набралося. Вранці знову сипануло з неба. Знову грозовий фронт. Спали доки не закінчиться дощ. Після дощику в горах краса:
Поки пакували речі для спуску в Кваси, до нас підійшла отара овечок на чолі з пастухами.
Вирушили до низу ми десь о 12 годині. Якраз розпогодилось, і йти було одне задоволення.
Коли спустились в Кваси, знову нас накрила гроза. Після першого удару блискавки в селі загорілась одна хата. Оскільки вона дерев'яна, то, на мою думку, вона згоріла раніше від приїзду пожежної бригади.
На вокзалі в Квасах виявилось, що квитків на поїзд Рахів-Львів уже 10 діб як немає. Тож прийшлось купляти квитки у загальний вагон до Івано-Франківська.
Поки чекали поїзда, всім захотілось попити кави. Поставили газового пальника прямо перед входом у вокзал і зварили собі кавки :)
Залишилось чекати "Раховоза"...
До Івано-Франківська прибули о п'ятій ранку. Там же на вокзалі Рома взнав, що є пряма маршрутка до Рівного. Трохи покуняли і пішли пакуватись в той автобус. Спочатку їхали нібито нормально, але в Тернополі сталося непердбачуване: водій заскочив до автобуса і почав рушати далі. Ми підняли крик, що немає ще двох пасажирів. Тому було все одно, він сказав, що запізнюється і буде їхати далі. Йому було глибоко плювати на те, що в дівчат всі документи і гроші лишаються в рюкзаках в автобусі. Проблемою пройнялися вже всі пасажири рейсу і вже мало не почали товкти пику водію. Поки був той скандал, якраз добігли до дверей наші дівчата з квадратними очима. Всі всілись і поїхали.
В Кременці зупинки фактично не було. До речі, одразу після виїзду з Франківська, фодій тупо проігнорувавши світлофори і шлагбаум попер через переїзд. Потім вже після Кременця повторив той же фокус.
В Дубно зупинки не було в принципі, проїхали транзитом. В Рівному ми були в 14-20 замість 15-00. Водій встиг, а нам всім було реально страшнувато їхати... Вже на вокзалі в Рівному ми всі дружно висказали йому все, що про нього думаємо, Рома сфотографував той автобус. Даних про перевізника в салоні не виявилось...
Отож, незважаючи на всі негативи, наша подорож виявилась дуже цікавою, позитивною, а для деяких з наших колег, першою пішою прогулянкою високогір'ям Карпат. Всі залишились задоволеними.
В мене все! :)
Пішли ми назад. На заправці якийсь вуйко вливав паливо в свій "Запорожець" і повідав нам, що десь в третій годині ночі можливо буде маршрутка на Ужгород, яка їде через Кваси. Потім подумав, і запропонував нам таксі. На запитання "Скільки?" той не довго думаючи сказанув "300 грн". Ну, як на мене, за 15 км дороги, 300 грн зажирно буде. Тож ми всі дружно сказали, що за такі гроші ми почекаємо маршрутку.
Сіли на зупинку і чекаємо. Чекали довго, аж поки о другій годині ночі не їхав якийсь бус, який таки став на наші жести руками (інші навіть не думали). То виявилась маршрутка не на рейсі, але дядько був добродушний і вирішив нас підібрати. Швиденько запакувались. Попросив він до Квасів аж по 5 грн з туриста. В сумі вийшло з нас всіх 40 грн, що аж ніяк не 300!
Вийшли в Квасах на тому місточку, до якого ми не доїхали на поїзді і рушили вгору до стоянки, де ночує основна маса туристів, яка йде по тому ж маршруту, що й ми.
Прокинулись ми десь о 9 ранку, перекусили, попили кави/чаю, і пішли набирати висоту.
Багатьом цей підйом дався дуже важко. Було спекотно і фактично, на прикладі Роми,
Забігаючи наперед, скажу, що пройшли ми до місця стоянки 12,5км. Маршрут мав приблизно такий вигляд (реконструйований по пам'яті в Google Earth)
Переночували, встали десь о 8-30, а може й 9-ій годині.
Тут нас чекала несподіванка, наш друг Рома чимось отруївся, і йому було бардзо кепсько. Він сразу сказав, що на Петрос не підійматиметься. Моя дружина була з ним солідарна. Отож ми вирішили розділитись на 2 групи. Ми всі йдемо штурмом на Петрос, а Рома з Іриною йдуть траверсом, через полонину Рогнєску, до спуску з Петроса. Там ми мали всі здибатись для продовження шляху на Говерлу.
Треба сказати, що підйом на Петрос виявся легким. Багато цьому сприяв вітер, яким дув нам в спину. А дув він надто сильно. При боковому вітрі навіть іноді зносило з доріжки. Приходилось постійно допомагати собі руками.
Пройшовши приблизно 1 км, побачив колег відпочиваючими на дорозі. Конфіскував у Роми рюкзака, Рома, відповідно, конфіскував легшого рюкзака в моєї дружини і ми пішли до основної групи.
Далі вирушили в бік Говерли.
На підході до Говерли, знову КПП. Там ми кажемо, що вже заплатили в Квасах. Ті хлопці трохи здивувались, бо виходить, що ми пройшли добрий шмат дороги в один день :). Вони запропонували нам попити пивка. Воно, до речі, у них по 15 грн. Якось не захотілось...
Пройшли мимо КПП, трохи піднялись, і знову наші двоє колег виявили бажання відпочити і посторожити наші рюкзачки.
Ми ж, в свою чергу, пішли порожняком на Говерлу, закинувши в рюкзак тільки пляшку води і фотоапарати. Фактично, від КПП до вершини без лишніх речей ми дійшли за 45 хвилин.
Посидівши 30 хв. на Говерлі, пішли назад до нашого табору.
Назад, після довгих переговорів, вирішили повертатись на те саме місце ночівлі, але йти вже по траверсу, через полонину Рогнєску. Маршрут мав приблизно такий вигляд:
На полонині Рогнєску зробили привальчик, і почули, як місцеві пастухи грають на сопілці, від чого наші дівчата були просто в захваті.
Дійшовши до місця стоянки скинули рюкзаки, і вже не мали сили навіть розбити табір. Як не як, ми подолали приблизно 23 км по гірській місцевості із штурмом двох вершин. Лягли спати лише попивши чайку. Пішов дощ. Грозовий фронт нас накрив швидко і трохи несподівано. Дощик пройшовся недовго, але пів-кружки води набралося. Вранці знову сипануло з неба. Знову грозовий фронт. Спали доки не закінчиться дощ. Після дощику в горах краса:
До Івано-Франківська прибули о п'ятій ранку. Там же на вокзалі Рома взнав, що є пряма маршрутка до Рівного. Трохи покуняли і пішли пакуватись в той автобус. Спочатку їхали нібито нормально, але в Тернополі сталося непердбачуване: водій заскочив до автобуса і почав рушати далі. Ми підняли крик, що немає ще двох пасажирів. Тому було все одно, він сказав, що запізнюється і буде їхати далі. Йому було глибоко плювати на те, що в дівчат всі документи і гроші лишаються в рюкзаках в автобусі. Проблемою пройнялися вже всі пасажири рейсу і вже мало не почали товкти пику водію. Поки був той скандал, якраз добігли до дверей наші дівчата з квадратними очима. Всі всілись і поїхали.
В Кременці зупинки фактично не було. До речі, одразу після виїзду з Франківська, фодій тупо проігнорувавши світлофори і шлагбаум попер через переїзд. Потім вже після Кременця повторив той же фокус.
В Дубно зупинки не було в принципі, проїхали транзитом. В Рівному ми були в 14-20 замість 15-00. Водій встиг, а нам всім було реально страшнувато їхати... Вже на вокзалі в Рівному ми всі дружно висказали йому все, що про нього думаємо, Рома сфотографував той автобус. Даних про перевізника в салоні не виявилось...
Отож, незважаючи на всі негативи, наша подорож виявилась дуже цікавою, позитивною, а для деяких з наших колег, першою пішою прогулянкою високогір'ям Карпат. Всі залишились задоволеними.
Немає коментарів:
Дописати коментар